Związek znajomości języka i formy zatrudnienia migrantów i uchodźców

21 marca 2023

Polsko-Ukraińska Platforma Opinii Publikacje

Autor: Bartłomiej Potocki, Dyrektor Instytutu Praw Migrantów

W momencie rozpoczęcia wojny napastniczej przez federację rosyjską w stosunku do Ukrainy 24 lutego 2022 roku rozpoczął się niesłychanie szybki i masowy napływ uchodźców wojennych z Ukrainy do państw ościennych. W związku z wypełnianiem przesłanek z Dyrektywy UE z 2001 roku zdecydowano się objąć tych ludzi ochroną czasową.

Ukraina nie chcąc stracić możliwości mobilizacyjnych własnego społeczeństwa, zakazała wyjazdu z kraju mężczyzną w wieku 18-60 lat. Konsekwencją tego jest specyficzny profil migranta przymusowego z Ukrainy. Osobą uchodźczą z Ukrainy jest najczęściej kobieta w co najmniej jednym dzieckiem, będąca w wieku Pomiędzy 34 a 40 lat. Według tego zarysu osoba taka najczęściej będzie posiadać wyższe wykształcenie zdobyte w Ukrainie.

Z deklaracji osób uchodźczych z Ukrainy wynika, że 1/3 z nich zna język angielski, a 50% deklaruje znajomość języka polskiego na poziomie podstawowym. Jedynie tylko 5% zna go w stopniu bardzo dobrym. Zgodnie z wynikami badań NBP 30% osób uchodźczych w wieku produkcyjnym znalazło już pracę w Polsce, a kolejne 50% aktywnie jej poszukuje. Z danych Ministerstwa rodziny i Polityki Społecznej wynika natomiast, że pracę podjęło 2/3 osób uchodźczych z Ukrainy w wieku produkcyjnym co jest wyjątkowo dobrym wynikiem aktywizacyjnym.

Wyjątkowo dobra aktywność osób uchodźczych z Ukrainy na terytorium Rzeczpospolitej Polskiej bardzo dobrze przekłada się na ocenę osób z Ukrainy przez społeczeństwo przyjmujące. Jedną z większych obaw społeczeństwa polskiego było to, że uchodźcy z Ukrainy będą czerpali z polskiego systemu opieki socjalnej, jednak dane dotyczące aktywności zawodowej wprost przeczą takiemu zjawisku. Narracja władz polskich zarówno centralnych jak i samorządowych szła w kierunku podkreślania aktywności, a także tego, że pomoc socjalna nie jest istotnym czynnikiem wyboru Polski jako kraju to osiedlania się osób uchodźczych. Wybudowało to też w społeczności osób z Ukrainy przeświadczenie, że podjęcie aktywności zawodowej jest koniecznym to spokojnego życia na terytorium Rzeczypospolitej Polskiej.

W dyskusji wokół aktywności zawodowej uchodźców zabrakło jednak mowy o zagrożeniach wynikających z tak szybkiego włączenia osób uchodźczych na rynek pracy. Język jest płaszczyzną wzajemnego zrozumienia. W sytuacji braku równowagi na rynku pracy powoduje, że zdolność negocjacyjna osoby uchodźczej bez znajomości języka jest znikoma.

Część komentariatu społeczno-politycznego podkreślała to, że wcześniejsza sieć migracyjna doprowadziła do sytuacji, w której w roli managerów niższego stopnia było sporo migrantów z Ukrainy, więc ci mogli bez problemu wprowadzić i nadzorować nowego pracownika nieznającego języka polskiego. W ogóle nie brano pod uwagę, że wszelkie mechanizmy anty mobbingowe antydyskryminacyjne, będące wypracowanymi przez lata standardami w zakładach pracy, mogły nie mieć zastosowania w przypadku właśnie tych osób, ponieważ przekaźnikiem wszystkich tych spraw nie były instytucje do tego powołane przez pracodawcę, a konkretne osoby w związku z czym mogło dochodzić do nieprawidłowości i nadużyć, o których pracodawca nawet się nie dowiadywał, ponieważ nie istniała możliwość wzajemnego zrozumienia i komunikacji pomiędzy pracownikiem i resztą przełożonych, która nie posługiwała się językiem ukraińskim.

Dodatkowo nie zwrócono uwagi na wzrost przypadków szacowanej pracy przymusowej i formy współczesnego niewolnictwa w Polsce. Według szacunków różnych źródeł, w okresie 2022 roku w Polsce nastąpił wzrost szacowanych pracowników przymusowych z 70 tys. do nawet 100 tys. osób. Można pokusić się o hipotezę że jeżeli osoby te znałyby język polski przynajmniej w stopniu, komunikatywnym to w dużej części uniknęłyby stania się ofiarami pracy przymusowej.

IPM-Fundacji Ukraina stara się we współpracy z PIP jak najszerzej informować o prawach pracowniczych, a także dawać możliwość konsultacji w kwestii legalności zatrudnienia i także forma, w których wykonuje się pracę. Do momentu wojny napastniczej zauważaliśmy sukcesywne zmniejszanie się ilości sytuacji, w której to migranci byli zatrudnieni w formie innej niż umowa o pracę. Po masowym napływie osób uchodźczych z Ukrainy jednak te tendencje się zmieniły. Coraz częstszą formą zawierania umów stały się umowy cywilnoprawne zwłaszcza umowy zlecenia i inne rodzaje umów o świadczenie usług. Bardzo często były to sytuacje, w których współpraca ta posiadała wszelkie cechy stosunku pracy. Naszą hipotezą jest to, że osoby, które nie miały zagwarantowanego zabezpieczenia socjalnego, podejmowały pracę w takiej formie, jaka była im oferowana. Dodatkowo rynek pracy w Ukrainie nie zna takiego kontraktu jak umowa zlecenie. Dlatego też bardzo często osoby uchodźcze zawierając umowę z pracodawcą, nie zakładały nawet, że umowa, którą podpisują, różni się czymś od umowy o pracę.

Kolejnym zagrożeniem wynikającym z braku znajomości języka polskiego są potencjalne wypadki w pracy. W jednym z przedsiębiorstw, badanych przez IPM, doszło do sytuacji, w której osoba uchodźcza nieznająca języka polskiego nacisnęła przycisk, co spowodowało wyłączenie produkcji na kilka godzin, ponieważ ten nie był opisany w języku dla niej zrozumiałym. Można pokusić się o założenie, że instrukcje bezpieczeństwa, a także szkolenie z BHP również zostało przeprowadzone jedynie w języku polskim, a zatem osoba ta nie miała należytej wiedzy, jaką powinien posiadać pracownik obsługujący dany sprzęt. Jeżeli to założenie przyjmiemy jako możliwe, to należy dopuścić, że osoba uchodźcza nie znająca języka polskiego może doprowadzić do wypadku przy pracy skutkującego kalectwem bądź śmiercią, jedynie z powodu braku znajomości języka.

Zagrożenie odległe, ale jednocześnie istotne, którym chciałbym zakończyć mówienie o związku braku znajomości języka i warunkami pracy jest zjawisko społeczeństwa równoległego. Brak znajomości języka, a także utrudniona możliwość nauki tego języka będzie powodować, że społeczność uchodźcza będzie szukać drogi awansu społecznego i możliwości zarobku, jedynie w kręgu osób posługujących się tym samym językiem. Jeżeli zatem Osoby te w trakcie pracy, a także w życiu prywatnym będą operować jedynie językiem ojczystym i w grupie migrantów to konsekwencją tego może być tworzenie się społeczeństwa równoległego.

Konkludując, język jako podstawowy element adaptacji i integracji powinien być pierwszym elementem, który zapewni państwo przyjmujące dla osób uchodźczych. Brak znajomości języka pociąga za sobą serię zdarzeń, która w konsekwencji może przerodzić się w stworzenie społeczeństwa objętego mnóstwem napięć i nieporozumień. Dlatego też kryzys uchodźczy uczy, że zapewnienie powszechnej, równej nauki języka państwa przyjmującego jest po realizacji potrzeb humanitarnych następnym w procesie zajmowania się osobami uchodźczymi. Aktywizacja zawodowa czy zakładanie przez te osoby działalności gospodarczej powinny być późniejsze. Dodatkowo te wskaźniki nie są miarodajne, aby stwierdzić, że osoby uchodźcze dobrze integrują się w społeczeństwie przyjmującym.

Artykuł został przygotowany w ramach projektu „4Ukraine. Wyzwania migracyjne: lekcje z Polski i Niemiec” programu „Mosty przyszłości. Polska i Niemcy dla Ukrainy” Fundacji Współpracy Polsko-Niemieckiej. Projekt jest finansowany ze środków Ministerstwa Spraw Zagranicznych Republiki Federalnej Niemiec.

Назва: Зв’язок між мовними навичками і формами зайнятості мігрантів і біженців

Автор: Бартломей Потоцький, Директор Інституту прав мігрантів

Коли 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала загарбницьку війну проти України, почався надзвичайно стрімкий та масовий наплив воєнних біженців з України до сусідніх країн. У зв’язку з виконанням умов з Директиви ЄС від 2001 року було прийнято рішення надати цим людям тимчасовий захист.

Україна, не бажаючи втрачати мобілізаційні можливості власного суспільства, заборонила виїжджати з країни чоловікам у віці 18-60 років. Наслідком цього є специфічний профіль вимушених переселенців з України. Біженцем з України зазвичай є жінка, віком від 34 до 40 років, яка має принаймні одну дитину. Згідно з цим описом, така людина скоріше всього матиме вищу освіту, здобуту в Україні.

Згідно з дослідженнями, 1/3 з них володіє англійською мовою, а 50% декларує знання польської мови на базовому рівні. І лише 5% з них володіє польською на досить хорошому рівні. Згідно з результатами дослідження Національного Банку Польщі, 30% біженців працездатного віку вже знайшли роботу в Польщі, а ще 50% активно її шукають. Натомість за даними Міністерства сім’ї та соціальної політики, роботу знайшли 2/3 біженців з України працездатного віку, що є виключно хорошим результатом їх трудової активізації.

Високий рівень трудової активності біженців з України на території Республіки Польща дуже добре впливає на оцінку людей з України приймаючим суспільством. Одним з найбільших побоювань польського суспільства було те, що біженці з України використовуватимуть привілеї польської системи соціального забезпечення, але дані про професійну діяльність прямо суперечать такому явищу. Польська влада різних рівнів, як центрального так і місцевого, активно підкреслює цю інформацію а також факт, що соціальна допомога не є важливим фактором у виборі Польщі як країни для тимчасового проживання. Серед українців цей факт, натомість, укріпив думку, що професійна діяльність дуже необхідна для спокійного життя на території Республіки Польща.

Однак часто у дискусіях про професійну діяльність біженців не згадується про ризики, пов’язані з такою швидкою інтеграцією у ринок праці. Мова – це площина взаєморозуміння. У ситуації дисбалансу на ринку праці це означає, що переговорна спроможність біженця без знання мови скоріше всього є незначною.

Частина думок і коментарів стосувалась того, що з огляду на попередній міграційний досвід у Польщі працювало багато мігрантів з України на посадах менеджерів нижчої ланки, тому вони могли легко представити та контролювати роботу нового працівника, який не володіє польською мовою. При цьому не враховувався факт, що всі антимобінгові, антидискримінаційні механізми а також робочі стандарти вироблені роками на робочих місцях могли не поширюватися на цих людей. Адже всю інформацію передавали не установи які створив до цього роботодавець, а конкретні люди, тому на робочих місцях могли відбуватися певні порушення і зловживання, про які роботодавець навіть не знав, оскільки керівництво не мало можливості контактувати зі своїми співробітниками, які володіли тільки українською мовою, безпосередньо.

Крім того, не було приділено достатньої уваги збільшенню випадків примусової праці та формі сучасного рабства в Польщі. За оцінками різних джерел, у період 2022 року в Польщі кількість примусових робітників збільшилась з 70 000 до навіть 100 000 осіб. Можемо припустити, що якби ці люди володіли польською мовою хоча б на комунікативному рівні, вони значною мірою могли би цьому протистояти.

IPM-Foundation Ukraine прагне у співпраці з PIP якомога ширше інформувати про права працівників, а також надавати можливість консультацій щодо законності працевлаштування та форми виконання роботи. До початку загарбницької війни ми спостерігали поступове зменшення кількості ситуацій, в яких мігранти працевлаштовувалися в іншій формі, ніж це передбачав трудовий договір. Однак після масового напливу біженців з України ці тенденції змінилися. Цивільно-правові договори стають все більш поширеною формою угод, особливо поширились випадки укладання договорів на виконання певних завдань та інші видів угод про надання певних послуг. Дуже часто це були ситуації, в яких ця співпраця мала всі ознаки трудових відносин. Наша гіпотеза полягає в тому, що люди, які не мали гарантованого соціального забезпечення, працювали на основі такої угоди, яку їм пропонували. Крім того, на ринку праці в Україні не має такої угоди, як договір на виконання певного завдання. Тому дуже часто, коли біженці укладають угоду з роботодавцем, вони навіть не припускають, що договір, який вони підписують, чимось відрізняється від трудового.

Ще однією загрозою, що виникає через незнання польської мови, є потенційні нещасні випадки на виробництві. В одній з компаній, опитаних IPM, виникла ситуація, в якій біженець, який не знав польської мови, натиснув кнопку, і зупинив виробництво на кілька годин. Можемо припустити, що інструктаж з техніки безпеки, а також навчання з охорони праці також проводився тільки польською мовою, а тому ця людина не володіла належними знаннями, які повинен мати співробітник, котрий обслуговує дане обладнання. Тому слід допустити, що біженці, які не знають польської мови, тільки через незнання мови можуть спричинити нещасний випадок на виробництві, який може призвести до інвалідності або смерті.

Далекою, але в той же час значною загрозою, з якою хотілося б закінчити про взаємозв’язок між відсутністю знання мови і умовами праці, є феномен паралельного суспільства. Недостатнє знання мови, а також труднощі з її вивченням можуть призвести до того, що біженці почнуть шукати можливості заробітку та соціального просування виключно серед осіб, з якими вони розмовляють одною мовою. Тому якщо ці люди і під час роботи, і в приватному житті спілкуються виключно рідною мовою, в колі інших мігрантів, це може призвести до створення так званого паралельного суспільства.

Отже, знання мови, яка фундаментальний елемент адаптації та інтеграції має бути елементом, який приймаюча держава повинна забезпечити для біженців. Незнання мови тягне за собою низку подій, які можуть призвести до того, що суспільство буде охоплене великою кількістю непорозумінь і напружень. Тому міграційна криза вчить нас тому, що забезпечення загального, рівноправного вивчення мови приймаючої країни є наступним кроком у процесі роботи з біженцями після забезпечення їх гуманітарних потреб. Тільки після цього варто робити кроки для професійної активізації цих осіб чи заохочувати їх створювати власний бізнес. Крім того, ці показники не є надійними, щоб зробити висновок про те, що біженці добре інтегруються в приймаюче суспільство.

Стаття підготовлена в рамках проекту «4Ukraine. Міграційні виклики: уроки з Польщі та Німеччини» проекту «Мости майбутнього. Польща та Німеччина для України» Фонду польсько-німецької співпраці. Проект фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.